(Цікаво, що до цього висновку судова практика була прямо протилежна - потерпілий міг на власний розсуд обирати з кого стягувати шкоду - зі страхової компанії чи із водія, винного у ДТП).
ВС чітко вказав, що у випадку, якщо водій має діючий страховий поліс ОСЦПВ, то в першу чергу саме страхова компанія винного водія відповідає за заподіяну шкоду через ДТП, тобто саме страхова компанія зобов’язана виплатити потерпілому страхову виплату за пошкоджений автомобіль. ВС зазначив, що у водія такий обов'язок не виникає, а тому вимоги до водія відшкодувати шкоду суперечать вимогам закону та не підлягають задоволенню.
Разом із тим, за умови недостатності цієї страхової виплати для відшкодування заподіянної шкоди, обов’язок відкодовувати шкоду виникає у водія, що винен у скоєні ДТП, тобто винний водій відповідає додатково, лише після здійснення страхової виплати за страховим полісом.
Позиція Верховного Суду.
Згідно зі ст. 1194 ЦК, а також з урахуванням ст. 22 Закону № 1961-IV відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застраховано за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37) чи якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежено різницею між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування. Покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника (винного водія), який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страхова компанія на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди.
Аналогічний висновок міститься у постанові ВС від 11.02.2020 у справі № 489/2170/17.
Відповідно до матеріалів справи цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент ДТП застрахована не була, у зв’язку з цим апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що саме на МТСБУ покладається обов’язок відшкодувати шкоду за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, а протилежні цьому доводи апеляційної скарги представника МТСБУ колегією суддів до уваги не бралися як такі, що не ґрунтуються на положеннях ст. 128 КПК щодо права потерпілого пред’явити цивільний позов, в т.ч. і до юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з МТСБУ на користь потерпілої ОСОБА_1 шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я (смертю) її сина ОСОБА_4 внаслідок ДТП, в сумі 200 000 грн, оскільки це відповідає вимогам ст. 261 Закону № 1961-IV. На переконання апеляційного суду, посилання представника МТСБУ на те, що потерпіла ОСОБА_1 передчасно пред’явила позов до МТСБУ, за даних обставин не є вирішальним, оскільки особа, яка винна у спричиненні шкоди, цивільно-правову відповідальність в установленому Законом порядку не застрахувала. У зв’язку з чим судом першої інстанції і було зобов’язано МТСБУ відшкодувати потерпілій шкоду, заподіяну ушкодженням здоров’я (смертю) її сина ОСОБА_4 внаслідок ДТП.
Позиція Верховного Суду
Попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов’язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування. Страхове відшкодування підлягає стягненню, незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку (постанова КЦС від 21.08.2018 у справі № 227/3573/16-ц).
Можливість пред’явлення цивільного позову у кримінальному провадженні особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, треба розуміти як можливість пред’явлення зазначеного позову до МТСБУ як юридичної особи, на яку ст. 41 Закону № 1961-IV покладено обов’язок відшкодування такої шкоди (постанова ВП від 19.06.2019).
Водій звернувся із позовом до страхової компанії про стягнення недоплаченої страхової виплати, пені, трьох процентів річних, та інфляційних витрат.
Відповідно до звіту про оцінку автомобіля, складеного на замовлення страхової компанії, вартість відновлювального ремонту автомобіля, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складає 42 390,90 грн. Потерпілий не погодився із цієх оцінкою, та замовив свою оцінку, відповідно до якої вартість відновлюваного ремонту вже склала 48 416, 83 грн. Суд призначив товарознавчу експертизу задля встановлення дійного розміру заподіяної матеріальної шкоди.
Згідно з висновком експерта, який провів експертизу на виомгу суду, вартість відновлювального ремонту авто постраждалого з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля без урахування податку на додану вартість становить 45 500,84 грн. Отже, недоплачена сумма скаладала - 10 175 грн., її і просив стягнути позивач, разом із пенею, 3-ма процентами річних та інфляційними витратами.
Рішенням суду першої інтстанції позов було задоволено частково, стягнув недоплачену страховку, а інші деякі суми не стягнув. Апеляційний суд підтримав це рішення. Справа надійшла до ВС.
Позиція Верховного Суду
Результат - постанова суду першої інстанції та апеляційного суду була скасована, та було прийнята нова постанова про задоволення позову і стягнення страхової виплати та всіх сум - пені, 3-х процентів річних, та інфляційних витрат.
Так, судами було правильно встановлено, що стархова компанія недоплатила страхове відшкодування в розмірі 10 175,09 грн.
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Крім того, у пункті 36.5 статті 36 цього Закону визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, тобто, є підстави для стягнення трьох процентів річних, та інфляційний витрат.
Також суд зазанчив, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07 червня 2017 року № 6-282цс17 та підтверджена висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).
Мати загиблого в ДТП пасажира автомобіля звернулася до суду із позовом до страховової компанії про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її сина, та витрати на спорудження пам'ятника.
Суд першої інстанції задовольнив позов, бо водій чи його страхова компанія, несе відповідальність за заподіяні збитки незалежно він наявності вини водія, бо керування автомобілем є джерелом підвищеної небезпеки. Апеляційний суд сксував це рішення та відмовив у позові через те, кримінальна справа стосовно водія за фактом ДТП із загиблим за ч. 2 ст. 286 КК була закрита. Суд вирішив, що оскільки вини водія у ДТП немає, то немає і страхового випадку. Справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
ВС зробив правовий висновок, та погодився із рішенням суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.
Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.
Стаття 27 вказаного Закону до поняття «шкода, пов’язана зі смертю потерпілого» включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника.
Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об’єкта зобов’язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим мають однаковий обов’язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об’єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Обов’язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція завдавача шкоди.
Отже, для відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, достатньо лише трьох підстав: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв’язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.
Враховуючи те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження стосовно нього не звільняє від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДТП, внаслідок якої загинув син позивача, є страховим випадком, а тому в страховика виник обов’язок виплатити страхове відшкодування за завдану забезпеченим транспортним засобом шкоду, яка пов’язана зі смертю потерпілого.
14 лютого 2018 року Верховний Суд у відхилив касаційну скаргу ТОВ «Факторинг Про» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року, який скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення – про відмову в задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу.
Винний у ДТП водій не повідомив у свою страхову компанію протягом 3 днів, проте інший учасник - потрепілий - звернувся до цієї страхової компанії, та надав повну інформацію про обставини ДТП, надав письмові пояснення, та надав для огляду свій автомобіль, що дало можливість страховій компанії об'єктивно встановити обставини ДТП та провести страхову виплату за полісом ОСЦПВ. Разом із тим, після цього страховик звернувся із позовом до водія, про стягнення з нього суми страхової виплати в порядку регресу на тій підставі, що він не повідомив його про настання ДТП. Справа надійшла до ВС.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів погодилася з висновками апеляційного суду про те, що встановлений обов'язок водія невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП.
Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
Апеляційний суд встановив, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється. Він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності. Сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що сам собою факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.
Суд також зазначив, що посилання страхвої компанії на те, що не повідомивши протягом трьох робочих днів з дня настання ДТП страховика про настання страхового випадку, водій порушив вимоги закону, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки сам по собі факт такого неповідомлення водієм забезпеченого транспортного засобу за умови здійснення повідомлення страховика іншим учасником ДТП, не свідчить про не інформованість страховика щодо настання ДТП та неможливість встановлення ним обставин пригоди.
Більш того, інший учасник ДТП - потерпілий водій звернувся до страхової та надав всю необхідну інформацію щодо ДТП, та надав на огляд свій автомобіль, що дозволило страховику визначити суму страхового відшкодування та виплатити страховку.